Гломерулонефрит

Гломерулонефрит – захворювання нирок іммунновоспалітельного характеру. Вражає переважно ниркові клубочки. У меншій мірі в процес втягуються інтерстиціальна тканина і канальці нирок. Гломерулонефрит протікає, як самостійне захворювання або розвивається при Деяких системних захворюваннях (інфекційний ендокардит, геморагічний васкуліт, системний червоний вовчак).

У більшості випадків розвиток гломерулонефриту обумовлено надмірною імунної реакцією організму на антигени інфекційної природи. Існує також аутоімунна форма гломерулоронефріта, при якій ураження нирок виникає в результаті руйнівно впливу аутоантитіл (антитіл до клітин власного організму).

При гломерулонефриті комплекси антиген-антитіло відкладаються в капілярах ниркових клубочків, погіршуючи кровообіг, внаслідок чого порушується процес вироблення первинної сечі, відбувається затримка в організмі води, солі та продуктів обміну, знижується рівень протівогіпертензівних факторів. Все це призводити до артеріальної гіпертензії та ниркової недостатності.

Поширеність гломерулонефриту

Гломерулонефрит Займає друге місце середовища набутих захворювань нирок у дітей після інфекцій сечовивідних шляхів. За статистичними даними вітчизняної Урологія гломерулонефрит є найчастішою причиною ранньої інвалідизації пацієнтів внаслідок розвитку хронічної ниркової недостатності.

Розвиток гострого гломерулонефриту можливо в будь-якому віці, але, як правило, захворювання виникає в хворих віком до 40 років.

Симптоми гломерулонефриту

Симптоми гострого дифузно гломерулонефриту з'являються через одну-три тижні після інфекційного захворювання, зазвичай викликані стрептококами (ангіна, піодермія, тонзиліт). Для гострого гломерулонефриту характерні три основні групи симптомів:

• сечовий (олігурія, мікро-або макрогематурія)
• набряковий;
• гіпертонічний.

У дітей гострий гломерулонефрит, як правило, розвивається бурхливо, тече циклічних і звичайно закінчується одужанням. При виникненні гострого гломерулонефриту у дорослих частіше спостерігається Стерта форма, для якої характерні зміни сечі, відсутність загальних симптомів і тенденція до переходу в хронічну форму.

Починається гломерулонефрит з підвищення температури (можлива значна гіпертермія), познабливания, загальної слабкості, нудоти, зниження апетиту, головного болю і болю в поперековій області. Хворий стає блідим, його повіки набрякають.

При гострому гломерулонефриті спостерігається зменшення діурезу в перші 3-5 доби від початку захворювання. Потім кількість виділеної сечі збільшується, але знижується її відносна щільність.

Ще один постійний і Обов'язкова ознака гломерулонефриту – гематурія (наявність крові в сечі). У 83-85% випадків розвивається мікрогематурія. У 13-15% можливий розвиток макрогематурії, для якої характерна сеча кольору «м'ясних помиїв», іноді – чорна або темно-коричнева.

Одним з найбільш специфічних симптомів гломерулонефриту є набряки обличчя, виражений вранці і зменшуються протягом дня. Слід зазначити, що затримка 2-3 літрів рідини в м'язах і підшкірній жировій клітковині можлива і без розвитку видимих набряків. У повних дітей дошкільного віку єдиною ознакою набряків іноді стає деяке ущільнення підшкірної клітковини.

У 60% хворих гострим гломерулонефритом розвивається гіпертонія, яка при тяжкій формі захворювання може тривати до кількох тижнів. У 80-85% випадків гострий гломерулонефрит викликає у дітей ураження серцево-судинної системи. Можливі порушення функції центральної нервової системи і збільшення печінки.

Виділяють два основних варіанти перебігу гострого гломерулонефриту:

1. Типовий (циклічних). Характерно Бурхливий початок і значна вираженість клінічних симптомів;
2. латентні (ациклічних). Стерта форма гломерулонефриту, що характеризується поступовим початком і слабкою вираженістю симптомів. Представляє Значну небезпеку внаслідок пізнього діагностування та тенденції до переходу в хронічний гломерулонефрит.

При сприятливо перебігу гострого гломерулонефриту, своєчасному діагностуванні та початку лікування основні симптоми (бібліотеки, артеріальна гіпертензія) зникають протягом 2-3 тижнів. Повне одужання відмічається через 2-2,5 місяця.

Виділяється наступні варіанти перебігу хронічного гломерулонефриту:

• нефротичний (переважають сечові симптоми)
• гіпертонічний (відзначається підвищення артеріального тиску, сечовий синдром виражений слабо);
• змішаний (поєднання гіпертонічних і нефротичного синдромів)
• латентні (досить розповсюджена форма, що характеризується відсутністю набряків і артеріальної гіпертензії при слабо вираженому нефротичному синдромі);
• гематуричний (відзначається наявність еритроцитів в сечі, решта симптоми відсутні або слабо виражені).

Для всіх форм гломерулонефриту характерний рецидивуючий перебіг. Клінічні симптоми загострення нагадують або повністю повторюють перший епізод гострого гломерулонефриту. Вірогідність рецидиву збільшується в весняно-осінній період і настає через 1-2 доби після впливу подразника, у ролі якого зазвичай виступає стрептококова інфекція.

Причини гломерулонефриту

Причиною розвитку гломерулонефриту зазвичай є гостра або хронічна стрептококова інфекція (ангіна, пневмонія, тонзиліт, скарлатина, стрептодермія). Захворювання може розвинутися, як наслідок кори, вітряної віспи або ГРВІ.

Імовірність виникнення гломерулонефриту збільшується при довгостроково перебування на холоді в умовах підвищеної вологості («окопний» нефрит), оскільки поєднання цих зовнішніх факторів змінює перебіг імунологічних реакцій і викликає порушення кровопостачання нирок.

Існують дані, що свідчать про зв'язок гломерулонефриту із захворюваннями, визиваемими деякими вірусами, Toxoplasma gondii, Neisseria meningitidis, Streptococcus pneumoniae і Staphylococcus aureus.

У переважній більшості випадків гломерулонефрит розвивається через 1-3 тижні після стрептококової інфекції, причому, результати досліджень найчастіше підтверджують, що гломерулонефрит Був викликаний «нефрітогенними» штамами b-гемолітичного стрептококу групи А.

При виникненні у дитячому колективі інфекції, викликаної нефрітогенними штамами стрептокока, симптоми гострого гломерулонефриту відзначаються у 3-15% інфікованих дітей. При проведенні лабораторних досліджень зміни в сечі виявляються у 50% оточуючих хворого дітей і дорослих, що свідчить про торпидном (безсимптомний або малосимптомний) плині гломерулонефриту.

Після скарлатини гострий гломерулонефрит розвивається у 3-5% дітей, які отримували лікування в домашніх умовах і у 1% хворих, пролікованих в умовах стаціонару. До розвитку гломерулонефриту може призвести ГРВІ у дитини, Який страждає хронічним тонзилітом або є носієм кожного нефритогенні стрептокока.

Ускладнення гломерулонефриту

Гострий дифузний гломерулонефрит може призводить до розвитку наступних ускладнень:

• гостра ниркова недостатність (близько 1% випадків);
• гостра серцева недостатність (менше 3% випадків);
• прееклампсія або еклампсія (гостра ниркова гіпертензивна енцефалопатія);
• внутрішньомозковий крововилив;
• минуще порушення зору;
• хронічний дифузний гломерулонефрит.

Фактором, що збільшують ймовірність переходу гострого гломерулонефриту в хронічний, є гіпопластична дисплазія нирки, при якій ниркова тканина розвивається із відставання від хронологічних віку дитини.

Для хронічного дифузно гломерулонефриту, що характеризується прогрессирующе перебігом і резистентністю до активної імунодепресивної терапії, результатом стає вторинно-зморщена нирка.

Гломерулонефрит Займає одне з провідних місць середовища захворювань нирок, що призводять до розвитку ниркової недостатності у дітей і ранньої інвалідизації хворих.

Діагностика гломерулонефриту

Постановка діагнозу «гострий гломерулонефрит» проводиться на підставі анамнезу (нещодавно перенесений інфекційне захворювання), клінічних проявів (набряки, артеріальна гіпертензія) та даних лабораторних досліджень.

За результатами аналізів характерні наступні зміни:

• мікро-або макрогематурія. При макрогематурії сеча стає чорною, темно-коричневою, або набуває кольору "м'ясних помиїв". При мікрогематурії зміни кольору сечі не спостерігається. У перші дні захворювання в сечі містяться переважно свіжі еритроцити, потім – вищелочние.
• помірна (зазвичай в межах 3-6%) альбумінурії протягом 2-3 тижнів;
• Зернистий і гіалінові циліндри при мікрогематурії, еритроцитарні – при макрогематурії за результатами мікроскопії сечового осаду;
• ніктурія, зниження діурезу при проведенні проби Зимницьким. Схоронність концентраційної здатності нирок підтверджується високою відносною щільністю сечі;
• зниження фільтраційної здатності нирок за результатами дослідження кліренсу ендогенного креатиніну;

За результатами загального аналізу крові при гострому гломерулонефриті виявляється лейкоцитоз і підвищення ШОЕ. Біохімічний аналіз крові підтверджує збільшення вмісту сечовини, холестерину і креатиніну, підвищення титру АСГ і АСЛ-О. Характерна гостра азотемія (підвищення вмісту остаточного азоту).

Проводиться УЗД нирок та УЗДГ судин нирок. Якщо дані лабораторних досліджень і УЗД сумнівні, для підтвердження діагнозу гломерулонефриту проводиться біопсія нирки і подальше морфологічної дослідження отриманого матеріалу.

Лікування гломерулонефриту

Лікування гострого гломерулонефриту поводится в умовах стаціонару. Призначається дієта № 7, постільний режим. Хворим призначається антибактеріальна терапія (ампіокс, пеніцилін, еритроміцин), проводиться корекція імунітету негормональними (циклофосфамід, імуран) і гормональними (преднізолон) препаратами. У комплекс лікувальних заходів входить протизапальної лікування (вольтарен) і симптоматична терапія, спрямована на зменшення набряків і нормалізації артеріального тиску.

При лікуванні хронічного гломерулонефриту в період загострення проводиться комплекс заходів, аналогічних терапії гострого гломерулонефриту. Схема лікування в період ремісії визначається, Виходячи з наявності і вираженості симптомів.

Category: Урологічні захворювання