Гломерулонефрит у дітей
Нирки відіграють виняткову роль у нашому житті. Саме вони виконують цілу низку унікальних функцій, без яких ми просто-напросто не змогли б існувати. Але, на жаль, хвороби не обминають і ці, такі необхідні органи. Сьогодні мова йтиме про гломерулонефрит - запальне захворювання нирок, що уражає один із їх структурних елементів - ниркові клубочки, а згодом й усю нирку. Розповідає про цю недугу та особливості її перебігу в дітей головний дитячий нефролог МОЗ України Інгретта Вартанівна Багдасарова.
Нирку можна вважати основним органом сечовидільної системи, бо саме вона продукує сечу. Сечоводи, сечовий міхур та сечовидільний канал служать для накопичення та виведення сечі.
В дітей на момент народження нирки вже є сформованими, хоча мають деякі структурні та функціональні особливості. Маса нирок у дітей відносно більша, ніж у дорослих, вони мають спершу округлу форму, а з віком набувають типової бобовидної форми. Крім цього, в дітей раннього віку нирки розташовуються нище, вони є рухомішими. Фіксуючий апарат через недостатню сформованість призводить до того, що в дітей нирки легко зміщуються і нерідко виникає нефроптоз - опущення однієї чи двох нирок. Їх ріст проходить нерівномірно - особливо інтенсивно відбувається він на першому році життя і в період статевого дозрівання.
Відомо, що основним структурним компонентом нирок є нефрон. У кожній нирці людини їх налічують близько мільйону. В нефроні відбуваються основні процеси, що визначають різноманітні функції нирок. Кожен такий структурний компонент включає в себе судинний клубочок із системою ниркових канальців. В клубочках відбувається початковий етап утворення сечі - фільтрація з плазми крові в капсулу ниркового клубочка безбілкової рідини - первинної сечі. Другий етап пов'язаний із тим, що ця рідина рухається канальцями, де вода і розчинені в ній речовини з різною швидкістю зазнають зворотного всмоктування. Третій процес - канальцева секреція - полягає в тому, що клітини епітелію нефрону захоплюють певні речовини з крові й переносять у просвіт канальця нефрону. І лише тоді у нирках формується остаточна сеча. Патологічні зміни в клубочках нирок з поступовим залученням до хвороби й інших структурних компонентів нирки відбуваються при гломерулонефриті.
Хворіють цю недугу діти різних вікових категорій, проте найчастіше серед них трапляються пацієнти 3-12 років. Причому вік, у якому з'являються перші ознаки недуги, суттєво впливає на прогноз безпосереднього розвитку захворювання. Скажімо, у 10-тирічних і старших дітей гострий гломерулонефрит частіше переходить у хронічну форму.
Розпочинається хвороба через 2-3 тижні після перенесеної скарлатини, ангіни, хронічного тонзиліту. В таких хворих у носоглотці та на шкірі часто виявляють стрептококи. Чималу роль у виникненні захворювання відіграють такі перенесені дитиною недуги як пневмонії, грип та інші респіраторні інфекції. Відомо, скажімо, про появу гломерулонефриту, спричиненого перенесеною грипозною, аденовірусною інфекцією, а також вірусом-збудником вітряної віспи, епідемічного паротиту тощо. Рідше чинником, що призводить до появи хвороби, стають небактерійні елементи, такі як вживання харчових алергенів, вакцинація, переохолодження організму, застосування хімічних речовин та лікарських препаратів. Обговорюється сьогодні ще й генетична передумова підвищеної ймовірності виникнення гломерулонефриту в певної категорії дітей.
В основі розвитку недуги мають місце імунопатологічні реакції. Відомо, що більшість випадків охоплюють включення імунокомплексного та аутоімунного механізмів. Збудник безпосереднього пошкоджує нирки або ж фіксується на клітинах нирок із подальшим приєднанням до цих комплексів аутоантитіл, які ушкоджують нирку.
Через 7-14 днів після перенесеної вірусної чи стрептококової інфекції у дитини з'являються слабість, підвищена стомлюваність, знижується апетит, з'являється спрага, зменшується виділення сечі. Іноді початковий період недуги супроводжується піднесенням температури тіла, головним болем, нудотою, блюванням. На обличчі дитини, а згодом і на ногах, попереку виниккають набряки. Це є найбільш ранньою і частою ознакою гломерулонефриту. Їх вираженість у дітей буває різною: від помірної набряковості на обличчі до поширених набряків по всьому тілу. В немовлят вони "люблять" розташовуватися на попереку та крижах. А в тяжких випадках хвороби накопичення рідини відбувається і в серозних порожнинах (черевній, грудній, перикардіальній).
Згодом помітною стає блідість дитини, з'являється тупий ниючий біль у попереку. Причому цей біль є двобічним.
Сеча набуває кольору м'ясних помиїв, але може бути бурого або кольору чорної кави. Зміна кольору пояснюється потраплянням до сечі великої кількості еритроцитів. Тоді говорять про еритроцитурію або гематурію. Вважається, що причиною появи еритроцитів у сечі хворих дітей є підвищення проникності капілярів клубочків саме для еритроцитів, можливі крововиливи в клубочки при розривах капілярів та безпосередні зміни в системі крові.
Досить частим для розвитку гломерулонефриту є приєднання олігурії (зменшення виділення сечі) або й анурії (відсутність її виділення). Виникнення цих симптомів пояснюється зменшенням кількості функціонуючих нефронів - їх уражує хвороба.
Характерним для змін у сечі є поява білка - протеїнурія. А основному в хворих на гломерулонефрит кількість білка в сечі сягає більше 1 г/л, а добова кількість - 1-2 г/л. Якщо ж у обстеженнях виявляють високий вміст білка, то говорять про розвиток у дитини нефротичного синдрому, який перебігає тяжко, з масивними поширеними набряками та іншими патологічними змінами в організмі дитини. Інші зміни у сечі з'являються рідше. Звичайно саме дослідження сечі, яке виконується багато разів до лікування та в процесі терапії, дає найширшу картину ефекту від лікування.
Частим симптомом гломерулонефриту є гіпертонія. Відбувається підвищення артеріального тиску - як максимального, так і мінімального. Якщо таке явище має стійкий і тривалий характер (більше трьох місяців), то зазвичай ця ознака вказує на перехід захворювання в хронічну форму. В зв'язку з цим погіршується зір, з'являються головний біль, сонливість, нудота. В разі важкого перебігу гломерулонефриту, можлива поява ускладнень: гострої ниркової недостатності, набряку головного мозку чи гострої серцевої недостатності.
Взагалі, гломерулонефрит часто призводить до залучення в патологічний процес багатьох органів та систем організму: серцево-судинної, травної, нервової, імунної тощо. Тобто захворювання є тяжким та серйозним і, безумовно, якщо постало питання, що у дитини - гострий гломерулонефрит, немає часу для роздумів - необхідно своєчасно та кваліфіковано діагностувати та розпочати лікування.
Хворі діти повинні лікуватися в нефрологічному стаціонарі під пильним наглядом спеціаліста. Лікування завжди є багатокомпонентним. Сюди входить призначення відповідного режиму, харчування та медикаментозної терапії, яка спрямована на безпосереднього збудника (бактерійну флору чи вірусну), механізм розвитку недуги і певні симптоми. Звичайно, найкраще у необхідності того чи іншого компоненту розбереться лікар - дитячий нефролог - за результатами попередньо виконаних обстежень.
Взагалі, лікування в стаціонарі триває не менше 1,5-2 місяців. А далі необхідне систематичне та тривале спостереження за дитиною з метою запобігти виникненню рецидива. Діти повинні знаходитися під спостереженням дитячого нефролога впродовж 5 років. Потрібно щомісяця обстежувати сечу. Дітей рекомендується оберігати від інфекцій, бажано звільнити від занять фізичною культурою.
Взагалі, гломерулонефрит можна вважати серйозним захворюванням, якщо врахувати тяжкість перебігу, цілу низку можливих ускладнень. Як і будь-яке захворювання, ця недуга легше долається, якщо почати лікувати її якнайшвидше і обов'язково правильно. Тому у випадку появи у вашої дитини ознак, схожих на симптоми гломерулонефриту, в жодному випадку не потрібно зволікати. Звертайтеся до спеціалістів, і тоді разом із лікарем ви повернете здоров'я своїй дитині.
завантажити реферат
